В усьому світі існує дефіцит цього донорського матеріалу, але одна країна – Шрі-Ланка – щосили намагається задовольнити попит, не шукаючи винагороди, принаймні у цьому житті.

Праве око Парамона Малінгама прикрито пов’язкою. На лівому проступають сльози. Це сльози полегшення, адже цьому пацієнтові надзвичайно пощастило.
"Я вже думав, що житиму з одним оком решту життя", – каже він.

Тринадцять років тому пан Малінгам, крамар з центральної Шрі-Ланки, порізав око сталевим дротом, а минулого року – травмував те саме око поліном. Ці два нещасні випадки майже лишили його однооким, але донорська рогівка врятувала зір.

Рогівка – це прозора передня частина ока, що пропускає світло і сприяє фокусуванню зорових образів на сітківці.
Коли вона ушкоджується внаслідок травми чи хвороби, зір людини погіршується, часом аж до повної сліпоти.

Єдиним вирішенням проблеми часто є трансплантація, але в багатьох країнах донорських рогівок не вистачає. Ситуація ускладнюється ще й тим, що рогівки мають дуже малий термін зберігання.

Рогівку необхідно взяти у донора протягом кількох годин після смерті і пересадити пацієнтові приблизно у місячний термін – можливо, трохи більше чи менше, залежно від способу зберігання.

Пан Малінгам чекав на нову рогівку чотири дні, а зараз одужує у головній офтальмологічній клініці міста Коломбо, столиці Шрі-Ланки.
"Після операції я наче заново на світ народився", – каже він.

Кількома дверима далі по коридору студентка Вішвані Пасаді готується до іншого нового народження – заповнює анкету Національного очного банку, в якій дозволяє скористатися її очима після її смерті.
Як більшість сингалів, які складають 75% населення Шрі-Ланки, пані Пасаді – буддистка. Вона вірить у циклічність народження, смерті й переродження, і сприймає донорство як внесок у своє майбутнє.

"Якщо я пожертвую очі в цьому житті, – каже вона, – то в наступному матиму кращий зір".

За даними Товариства донорства очей – неприбуткової організації, заснованої у 1961 році молодим лікарем Хадсоном Сільва, кожен п’ятий ланкієць заявив про бажання стати донором рогівки. До цього числа не входять ті, хто, як Пасаді, заповнив анкету Національного очного банку, окремої установи, що відкрилася п’ять років тому.

У 2014 році його товариство експортувало 2551 рогівку, в тому числі 1000 до Китаю, 850 до Пакистану, 250 до Таїланду і 50 до Японії.

Таким визначним розвитком очного донорства Шрі-Ланка значною мірою завдячує ентузіазмові пана Сільва. Він почав закликати до цього ще у студентські роки, коли у співавторстві з дружиною та матір’ю опублікував статтю у газеті, агітуючи ланкійців "дати життя мертвим очам".

Це було у 1958 році, а вже наступного року він отримав перші надходження, які зберігав у власному холодильнику "поруч з яйцями та маслом".

У 1960 році померла його мати, і, як розповідають, Сільва завоював народну прихильність, пересадивши її рогівки бідному фермеру й повернувши йому зір.

"Здається, я підписав сертифікат кожному громадянинові Шрі-Ланки", – каже доктор Ширі Кассім, головний лікар Товариства донорства очей. До його обов’язків входить розпис на пам’ятному папері, що вручається донорам чи їхнім сім’ям.

Готовність ланкійців ділитися рогівками з іншими означає, що уже тривалий час їхня країна збирає врожай, який перевищує власні потреби, і може передавати надлишок в інші країни.

У 1964 році це уперше зробив покійний нині Хадсон Сільва: він спакував кілька очей у звичайний термос для чаю, заповнений льодом, і взяв у переліт до Сінгапуру як ручну поклажу.

Рогівка – один з найлегших для трансплантації органів, оскільки не вимагає сумісності між донором та пацієнтом. Це тканина, яка не потребує крові і бере кисень безпосередньо з повітря.

Вона також майже не старіє – рогівку літньої людини можна пересадити набагато молодшій. Якщо донору більше ніж 80 років, це підвищує шанси на те, що його рогівка виявиться непридатною для трансплантації; втім, є прецедент, коли дев’ятирічний хлопчик з Йорданії отримав рогівку 86-літнього буддистського монаха.